Постструктуралістський синтез в теоретичній соціології

Постструктуралізм як течія в соціологічному теоретизуванні з’являється у 70-х роках ХХ століття і пов’язана не тільки з видозміненням загального структуралістського підходу до розгляду і вивчення соціальної реальності, але й із змінами у самому соціологічному теоретизуванні. Якщо структуралізм виходив переважно із бажання подолати обмеженості суб’єктивістського бачення соціального світу, то постструктуралізм робить наголос на змінах, які відбулися у самому суспільстві, а також характеризується менш жорсткою орієнтацією на структурні характеристики суспільних чинників. Головна відмітна риса постструктуралістського теоретизування – традиційно значний інтерес до проблем мови, лінгвістики, звертання до форм мовної діяльності (дискурсу), представлення соціального світу у вигляді серії текстів. Провідні теоретики постструктуралізму – М.Фуко, Ж.Дерріда, Ж.Дельоз, П.Бурдьо та Е.Гіденс причетні й до інтелектуального руху постмодернізму в соціальному мисленні. Особлива увага надається представленню розгорнутої картини та ситуації в сучасному соціологічному теоретизуванні крізь призму постструктуралістської теоретичної перспективи. Але насамперед завданням дисципліни стає формування здатності до критичної саморефлексії у процесі пізнання складної соціальної реальності, спираючись на досягнення сучасної соціологічної теорії.